Тема уроку " М.Вороний. Вірш "Інфанта".
Перечитайте теоретичний матеріал за підручником на сторінці 217-218
Прослухайте поезію за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=F8jP11_x-qk
Ця поезія - чудовий зразок інтимної лірики М. Вороного. Образ жінки-загадки, жінки-тайни захоплював митців того часу (згадаймо збірку І. Франка «Зів’яле листя», лірику О. Блока, картину «Невідома» художника І. Кримського).
Центральним у поезії є образ жінки, який з’явився перед ліричним героєм наче у сні-спогаді. Дійсність зникла - навколо прозорі тканки, вогнелунні килими, мрійнотканні завивала... У повітрі звучать не голоси - проміннострунні акорди. Кинутий Венерою, богинею кохання, червоний алмаз вечірнього сонця збудив не знане досі почуття ліричного героя до жінки, чий образ спочатку з’явився тінню на туманному обрії, потім проступив чіткіше «дзвінкою чорною сильветою» (силуетом), окутаною попелястою вуалетою (вуаллю) жалю. Ця жінка, дійсно, - казкова велична інфанта (принцеса), яка викликає не шалені почуття, а побожну хвалу. І хоча усміх її яснозоряний, очі вражають холодним полиском очей, які дотикають душу, немов леза мечей. Кохання, захоплення - і разом з тим шаноблива покора, близькість жінки-інфанти - і її недоторканність, недоступність - такі несумісні почуття розривають серце ліричного героя, викликаючи солодку муку в його душі, де й залишиться цей образ «укоханим мітом» (міфом). Немов зачарований, ліричний герой опиняється «по той бік добра і зла», проте нова реальність уже з’являється «у червоній заграві» Революції.
Цікава історія написання цього вірша. Розпочатий («накиданий», як пише автор) 1907 року, він був закінчений у 1922-му, коли ще бриніли у суспільстві революційні мотиви, а сама революція алегорично сприймалась як жіночий образ, рвучкий, таємничий, захоплюючий. Так, наприклад, відомим є образ жінки-свободи, створений французьким художником Еженом Делакруа («Свобода, яка веде народ на барикаду»), що відгукнувся на події революції 1830 року у Франції. Образ романтичної червоної Революції, що з’являється в останніх рядках поезії, привносить певний дисонанс у настрій поезії М. Вороного, проте надає їй несподіваного завершення.
Мова твору відрізняється насамперед насиченістю символами, неологізмами, що для поезії того часу було досить характерним (наприклад, «Арфами, арфами...» П. Тичини).
Віршовий розмір - ямб. Римування перехресне.
Увага!!! Завдання до уроку
БАЖАЮ УСПІХІВ!!!
Комментариев нет:
Отправить комментарий